Меню

Головна

Карта сайтуКарта сайту 1Карта сайту 2Карта сайту 3Карта сайту 4Карта сайту 5Карта сайту 6Карта сайту 7Карта сайту 8Карта сайту 9Карта сайту 10Карта сайту 11Карта сайту 12Карта сайту 13Карта сайту 14Карта сайту 15Карта сайту 16Карта сайту 17Карта сайту 18Карта сайту 19Карта сайту 20Карта сайту 21Карта сайту 22Карта сайту 23Карта сайту 24Карта сайту 25Карта сайту 26Карта сайту 27Карта сайту 28Карта сайту 29Карта сайту 30Карта сайту 31Карта сайту 32Карта сайту 33Карта сайту 34Карта сайту 35Карта сайту 36Карта сайту 37Карта сайту 38Карта сайту 39Карта сайту 40Карта сайту 41Карта сайту 42

Напівдовгошерста балинезийская порода кішок

Напівдовгошерста балинезийская порода кішок – одна з найкрасивіших сучасних порід. Балинезийская кішка персоніфікує витончену грацію загадкових танцівниць із кістяка Бали.

Популярна акторка Нонна Гришаева

Зірка "Великої різниці", переможниця телешоу "Дві зірки", акторка театру "Квартет И", мама "Папиных дочок" і дійсних дітей — Илюши й Насті, одеситка до мозку костей, популярна акторка Нонна Гришаева пройшла вогонь і воду Прийшов час "мідних труб" слави...

Вплив наркотиків на організм дитини

чиЗнаєте ви, як допомогти дитині-наркоманові? По великому рахунку, найефективніша допомога полягає в тому, щоб створити правильні умови для розвитку особистості дитини, звівши до мінімуму ймовірність того, що він почне вживати наркотики Мова не про "профілактичні" бесідах, адже вплив наркотиків на організм дитини дуже сильне й діяти потрібно швидко.




Любов і відносини

Знайомства для шлюбу: сваха




Знайомства для шлюбу: свахаЩодня мотаюся по місту від одного пацієнта до іншого. По утворенню й, напевно, по покликанню я медсестра. Хочу допомагати людям у лиху, тому свою нелегку роботу дуже люблю Цей день нічим примітним не повинен був відрізнятися від собі подібних. От тільки їхати до пацієнтки стояло на інший кінець міста. А погода надворі стояла, як у казці — ні зги не видно! Із самого ранку піднебіння затягла сіра хмара, і пластівцями пішов снігопад. Поки я доїхала до зазначеної адреси, прокляла геть усе: і пішоходів, і інших водіїв, і погоду... Загалом, потрапила до Марії Григорівні на годину пізніше, ніж ми домовлялися. Як на зло, двері відкрила її глибоко не симпатична мені дочка, що у свої тридцять п'ять уважала себе пупом землі, а насправді була просто жалюгідною старою дівою
— Ви до кого? — гордовито поцікавилася Ліза, хоча прекрасно мене знала
— Лизавета, можна мені пройти? Марія Григорівна вже заждалася, напевно. Після того як ми закінчили вправи по реабілітації й домовилися про наступний візит, я радісно вискочила на морозну вулицю. Але рано обрадувалася, тому що за порогом під'їзду стояла завіса снігу! Надягши каптур, добігла до машини, а плюхнувшись на сидіння, вставила ключ у замки запалювання, і... Нічого! Моя бабуся навіть не пчихнула! Я розчаровано вилізла з машини й стала оглядатися навколо. І отут наткнулася поглядом на вивіску «Аптека».

Робити нема чого
, довелося бігти туди за допомогою. За прилавком стояв симпатичний хлопець, що здивовано підняв брову, почувши моє прохання допомогти з лагодженням автомобіля
— Я, звичайно, не механік, але можу подивитися... — посміхнувся хлопець. Поковырявшись кілька хвилин під капотом, незнайомець розвів руками:
— Ну, чим міг, тим допоміг...
— Ой, спасибі вам величезне! — подякувала свого рятівника, а потім стрибнула в салон руїни й виїхала
Я так радувалася теплу й тому, що їхала додому, що навіть не звернула увагу, як безглуздо попрощалася із хлопцем з аптеки. Адже невідомо, що б я робила без його допомоги. Через три дні мені стояла та ж дорога до будинку пацієнтки. На щастя, двері відкрила не Ліза, а то я бовкнула б що-небудь про хамство й так далі, вона б мені відповіла... Так слово за слово ми й насварилися б. І тоді Марія Григорівна відмовилася б від моїх послуг, а губити додатковий заробіток ой як не хотілося. Загалом, день складався відмінно! Так ще й погода була під стать: яскраве сонечко, скрипливий сніг під ногами, горобці цвірінчать... Лепота, одним словом! Яке ж був мій подив, коли я, підійшовши до дверцят машини, не змогла вставити ключ. Підійшла з боку пасажира, але й там та, же чортовиння. «Так що ж це таке?!» — подумала в серцях і нерішуче оглянулася на вивіску аптеки...

Прийде знову йти
за допомогою до того симпатичного хлопця. Соромно, але я минулого разу навіть не запитала його імені
Потоптавшись у дверей, підійшла до скляної перегородки сокошком.
— Э-э-э... Здрастуйте. Ви мене помнете? — початку зніяковіло.
— Звичайно, пам'ятаю, — кивнув хлопець. — У вас ще машина поламалася...
Я не зрозуміла останньої фрази. Він затверджував або запитував? Адже навряд чи міг знати, що й цього разу я прийшла в аптеку не за ліками
— Взагалі ж так, машина зламалася... Ой, до речі, мене Леною кличуть, — посміхнулася я. — Ви не виручите й цього разу?
Молодий фармацевт здивовано скинув брови:
— А ви впевнені, що вам потрібна саме моя допомога? Я ж уже говорив, що в машинах не дуже розбираюся...
— И все-таки мені більше не до кого звернутися. Я отут нікого не знаю...
— Добре, — сказав хлопець і взяв дублянку. — Якщо більше комусь, я готовий! Він загадково посміхнувся, і ми пішли

По дорозі до автомобіля
хлопець сказав, що його кличуть Сережа, що живе він у сусідньому будинку й працює в аптеці з понеділка по п'ятницю без вихідних. Я не додала значення інформації про його робочий розклад. Ну, сказав і сказав, що отут, властиво, такого? Повозившись із замками, Сергій збігав в аптеку за якимсь інструментом, а коли повернувся, без особливих проблем відкрив нещасливі двері
— Ну, от і все. — Хлопець обтрусив руки й із цікавістю подивився на мене. — Може, я можу ще чим-небудь допомогти?
— Немає, спасибі. Ви й так мене здорово виручили! До побачення!
Я села в машину й, гладячи на високу фігуру, що віддалялася, нового знайомого, раптом подумала, що якось дивно виходить: моя машина ламається на тому самому місці. Все-таки добре, що цей чуйний хлопець прийшов рятуйте! і мені не довелося здихати від холоду чекаючи эвакуатора. Всю дорогу до будинку я згадувала очі, що сміються, Сережи й загадкову посмішку. І із чого це він так дивно поводився? Та й присвята в особистий розпорядок теж викликало подив. Ну так добре про це. Коли прийшов час для чергового відвідування Марії Григорівни, я чомусь надушилася своїми улюбленими парфумами, а, виходячи від її, дістала блиск і довго водила пензликом по губах. Настрій був на висоті, хотілося співати й танцювати. Чи була провиною тому чудова погода, або просто на душі отчий-те цвіла весна — я не знала. До машини підійшла з деяким побоюванням, тому що подвійна спинна поломка в тому самому чате не могла не накликати на думку, що тут щось не так.

Коли ж не знайшла
у кишені пальто ключі, небагато задумалася. Але коли їх не виявилося й у сумочці, що довелося перерити від верху до низу, — по-справжньому злякалася! «Невже втратила? Але де?» Сказати по правді, у душі я була рада, що знову змушено йти в аптеку й просити про послугу. Побачивши мене у дверях, Сережа радісно посміхнувся й сказав питально:
— Знову щось із машиною? Угадав?
— Сережа, це просто містика якась, але дійсно проблема знову в машині. Я не можу знайти ключі... Мій герой у черговий раз викликався мені допомогти, і ми відправилися на пошук зниклих ключів
Обійшли машину, раз п'ять, пройшлися до під'їзду Марії Григорівни. Нічого! Ми вирішили повернутися до машини й подивитися ще раз. Походивши навколо, Сережа взяв якусь паличку й обережно почав зіскрібати з лобового скла іній
— Схоже, я знайшов твої ключі — повідомив він мені весело й додав: — Тільки не говори, що ти їх випадково забула в салоні!